Буквиця лікарська (буквица лекарственная)
Betoriica officinalis L.
У різних народів Європи використовували по-різному. Дуже популярна в Німеччині, Чехо-Словаччині і Польщі.
Це — багаторічна трав'яниста рослина з родини губоцвітих [Lamiaceae (Labiatae)], ЗО—60 см заввишки, з коротким кореневищем, яке щороку дає пучок листків з довгими черешками. Стебла висхідні, прямі, звичайно не розгалужені, чотиригранні. Нижні листки довгочерешкові, у прикореневій розетці, стеблові — супротивні, майже сидячі, 2—3 пари. Листки, як і вся рослина, більш-менш довгошорстковолосисті, великі, яйцеподібно-видовжені або довгасті, тупі, при основі серцеподібні, по краю зарубчасті. Квітки зібрані в густі пазушні багатоквіткові кільця, зближені в щільне колосоподібне суцвіття, нижні кільця бувають віддалені. Квіткові кільця виходять із пазух верхівкових листків. Квітки неправильні, двогубі. Віночок світло-пурпуровий або пурпуровий, пухнастий. Плід — розпадний чотиригорішок.
Росте в змішаних лісах, серед чагарників, на луках. Цвіте у червні—вересні.
Буквиця лікарська містить гіркі й дубильні речовини (стахідрин, холін, бетоніцин), алкалоїди (0,1—0,5 %), слиз і ефірну олію (до 0,058 %).
У народній медицині надземну і підземну частини використовують як відхаркувальний (при кашлі й астмі), сечогінний, жовчогінний, легкий проносний засіб; траву — при поганому шлунковому травленні та підвищеній кислотності; листки — як проносний, болезаспокійливий засіб, при ломоті, хворобах сечового міхура, паралічі, подагрі, простудах горла і грудей. У ветеринарії молочний відвар листків дають тваринам при запаленні кишок. Порошок з сухої рослини використовують для отруєння мишей. Молоді листки вживають в їжу як вітаміни. З трави одержують буро-оливкову фарбу, яку використовують для фарбування вовни.
Розмножується насінням і вегетативно (поділом куща, відсадками, живцями). При висіві тільки-но зібраного насіння на глибину 1—1,5 см та ширині міжрядь 35—40 см сходи одержують навесні, при літній сівбі — на 12—15-й день після неї. Вперше зацвітає на третій рік життя. Плодоносить регулярно.
Залежно від величини кущ ділять на 2—4 частини і висаджують на відстані 25—30 см одна від одної; міжряддя — 30—35 см. Погляд, як при насінному, так і при вегетативному розмноженні полягає у розпушенні і прополюванні міжрядь.
Збирають листки і надземну частину під час цвітіння. Сушать у добре провітрюваних приміщеннях.