Вовчуг польовий (стальник пашенный)
Родова назва рослини походить від грецького слова "онен" — осел, бо ще Діоскорид відмітив, що осли охоче поїдають її, тимчасом як інші тварини уникають. Популярним був вовчуг у XVI ст. в Західній Європі як сечогінний засіб.
Це — багаторічна трав'яниста рослина з родини бобових. Стебла висхідні, прямі, опушені. Листки трійчасті, з великими прилистками. Квітки пазушні, метеликові, рожеві, на коротких квітконіжках, на кінці стебла утворюють колосоподібні суцвіття. Цвіте у червні—липні. Запах неприємний. Плід — біб. Підземна частина складається з темно-бурого багатоголового кореневища і стрижневого, в нижній частині галузистого кореня.
Росте на луках, серед чагарників та по берегах річок у південних і східних районах Європи та на Алтаї.
Корені містять ізофлавоновий глікозид, солодкий глікозид не встановленої будови, тритерпеновий сапонін і трохи ефірної олії, яка осмолюється при зберіганні.
Використовують відвар коренів вовчуга і 20 % -ну настойку на 70°-ному спирті як кровоспинний, проносний, сечогінний і протигеморойний засіб, а також при лікуванні подагри, епілепсії, запаленні сечового міхура і нирок, каменях у нирках. Ванни із відвару трави призначають при лікуванні екземи. Тривале вживання вовчуга зменшує ламкість капілярів.
Екстракт трави в кустарному виробництві використовувався для фарбування тканин.
Під вовчуг рекомендують відводити пухкі, багаті на гумус грунти. Восени вносять добрива: органічні — у вигляді гною або компосту (0,2 т/100 м2), мінеральні — з розрахунку 0,6 кг / 100 м фосфорних і 0,3 кг калійних.
Розмножується насінням. Перед сівбою для підвищення схожості його стратифікують і перетирають з наждачним піском.
Висівають вовчуг рано навесні як тільки дозволить стан грунту. Догляд за посівами починається зразу ж після появи сходів. Тоді розпушують міжряддя. У фазі 6—8 листочків проводять букетування (якщо густота сходів понад 20 на 1 м погонної довжини). Протягом літа грунт розпушують 3—4 рази, видаляючи бур'яни.
Урожай збирають у два прийоми: спочатку скошують надземну масу, яку виносять з ділянки, після чого викопують корені на глибині до 30 см. Корені, зрізавши залишки стебел, миють у холодній воді і сушать у добре провітрюваних приміщеннях. Підв'ялені корені в суху сонячну погоду можна сушити на відкритому повітрі або на горищі.
Зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні.