Грицики звичайні (пастушья сумка)
(Capsella bursa-pastoris (L.) Medik.)
З лікувальною метою насіння грициків використовували вже лікарі Стародавньої Греції і Риму. В середні віки в усіх країнах Європи застосовувалися як кровоспинний засіб. Пізніше грицики забули. Вдруге ними зацікавились під час першої світової війни. Причиною послужила нестача кровоспинних засобів: маткових ріжків і канадського жовтокореня.
Грицики звичайні — однорічна трав'яниста рослина з родини хрестоцвітих. Стебло темно-зелене, просте або галузисте, заввишки 20—40 см, з прикореневою розеткою» дрібними стебловими листками і верхівковою китицею непоказних квіток. Плоди дуже характерні — обернено-трикутно-серце- подібні стручечки.
Росте повсюдно як бур'ян на полях, серед посівів, на городах та засмічених місцях.
Хімічний склад трави вивчено недостатньо. Виявлено речовини, які містять сірку, роданід, холін, ацетилхолін, тирамін, органічні кислоти, дубильні речовини, глікозид діосмін; алкалоїди, сапоніни, мікроелементи, вітаміни С і К. Листки містять вітаміни С, К, D і В2, каротин, лимонну та яблучну кислоти, солі кальцію і фосфору, дубильні речовини. З них готують салати.
У науковій медицині використовують надземну частину, яку рекомендують проти різноманітних кровотеч (легеневих, ниркових, носових, шлунково-кишкових і маткових). Препарати грициків посилюють перистальтику кишечнику, рекомендуються при простудах, хворобах печінки і нирок, сечового міхура, при порушенні обміну речовин, ревматизмі.
У народній медицині грицики використовують як кровоспинний засіб, при блюванні у вагітних жінок, гіпертонічній хворобі, катарі та виразках шлунка, запаленнях і піску в сечовому міхурі, простуді, геморої, жовчних каменях, нетриманні сечі, дизентерії. Сік із свіжої рослини п'ють при ревматизмі та поносах. Зовнішньо — для промивання ран і компресів. У ветеринарній практиці — при кривавих поносах у великої рогатої худоби.
За один вегетаційний період грицики можуть дати 2—3 (4) покоління, які утворюють до 70 тис. дуже дрібних насінин, що проростають після певного спокою. Дуже добре розмножуються. Насіння висівають рано навесні з міжряддями 20 см. Кілька разів за вегетаційний період проводять розпушення і прополювання. Траву збирають під час цвітіння і сушать на відкритому повітрі.
На це зілля втрапиш абиде. Воно росте майже по всій території неосяжної неньки-України і призвичаїлось до убогого існування на узбіччях доріг, полів, на городах (якщо од сапи і рук роботящої господині вціліє). Ця однорічна травиця, яку ганебно назвали бур'яном, настільки «плодюча» (одна рослина спроможна дати понад 60 тис. насінин), що за один вегетаційний період (літо!) спроможна виплодити 4 покоління. Тому молоді рослини можна віднайти з напровесні до пізньої осені. Вони ж ще й у їжу придатні. З них готують салати, борщі, юшки, начинки для пиріжків, а насіння можна використовувати замість гірчиці й перцю. Про запас листя сушать і солять вкупі з іншою зеленню й овочами. І те не вадить, а користь приносить людям.
У медичній практиці рослина використовується як кровоспинний і знижуючий кров'яний тиск засіб, а ще і як сечогінний. У народній медицині відвар рослини радять при захворюваннях нирок, сечового міхура і порушеннях обміну речовин.