Кульбаба лікарська (одуванчик лекарственный)
Taraxacum officinale Web. et Wigg.
Це відома вже в далекому минулому лікарська рослина. Феофраст рекомендував її для лікування веснянок і печінкових плям на шкірі. Пізніше її почали використовувати араби. У XVI ст. в Німеччині кульбабі приписували заспокоювальну і снотворну дію.
Багаторічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих [Asteraceae (Compositae)]. Має коротке, просте, рідше багатоголове кореневище, від якого відходить малогалузистий корінь. Розетка з дещо піднятими або лежачими на землі листками. Останні голі» довгасто-ланцетні, до основи звужені, глибокоперистонадрізані. Лопаті листків відхилені до основи, краї їх нерівномірно-зубчасті« З пазух листків виходять квіткові стрілки — голі, циліндричні» порожнисті всередині, 15—30 см заввишки. Суцвіття — одиничний верхівковий груповий кошик. Гола розширена верхівка
квіткової стрілки (квітколоже) оточена загальною обгорткою з лінійно-ланцетними листочками. Квітколоже густо вкрите яскраво-жовтими язичковими квітками з чубком замість чашечки. Плід — сім'янка з пухнастою летючкою. Цвіте з весни до пізньої осені. Росте як бур'ян на всій території України.
У коренях містяться тритерпенові сполуки, інулін (до 24 %), каучук (до 3 %), жирна олія, до складу якої входять гліцериди пальмітинової, олеїнової, лінолевої, мелісової і церитонової кислот. У листках — вітамін С (50—70 мг%), каротин (6—8 мг %), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору.
Корені застосовують для збудження апетиту, як жовчогінний засіб та поліпшення травлення при запорах.
Свіжі листки після попереднього вимочування у солоній воді придатні для виготовлення салатів, їх можна маринувати в оцті і додавати до овочевих страв як приправу. 8 коренів готують сурогат кави.
Французи вживають не тільки зелені листки, а й молоді, ще не розкриті суцвіття. Кошики маринують і додають у солянки й вінегрети як замінник каперсів.
З косметичною метою використовують настій з квіток кульбаби. Ним зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння. Ця рослина входить до складу противугревого лосьйону.
Оскільки кошики кульбаби відкриваються о 6-й годині ранку, а закриваються о 10-й, її можна використати для створення квіткового годинника, що й зробив свого часу Карл Лінней. До того ж кульбаба — непоганий барометр: на дощ її кошики закриваються.
Дуже добре розмножується насінням, яке висівають з міжряддями 25—30 см. Догляд полягає у 2—3-разовому розпушенні грунту та прополюванні за вегетаційний період.
Корені збирають восени або рано навесні. їх миють у холодній воді, протягом кількох днів пров'ялюють на відкритому повітрі, а потім сушать на горищах під залізним дахом, у печах або сушарках при температурі 40—50°С.
Навряд чи знайдеться читач, якому не відома ця рослина, але, певно, не всім відомі її поживні й цілющі властивості. Цей всюдисущий бур'ян «золотить» поляни й луки, грунтові дороги й стежки, зеленіє всю весну й літо. Отож, доступний всім і кожному зокрема. Але коли йдеться про кульбабу як харчовий продукт, з'являється чимало скептиків. Це йде від незнання.
У їжу, між іншим, можна використовувати майже всі частини рослини: із молодих листків роблять салати й приправи до рибних 1 м'ясних страв, варять різні супи. При цьому принагідно зауважу, що листки треба попередньо витримати в ропі не менше 30 хв., а корені відварити 6—8 хв. у підсоленій воді з метою усунення гіркоти.
Квіткові «бруньки» — нерозкриті суцвіття кульбаби — маринують і додають у солянку, вінегрети й страви з дичини.
Із підсмажених коренів кульбаби готують замінники кави, а смажені прикореневі розетки — це вже делікатес.
Останнім часом навчилися готувати варення із суцвіть кульбаби. Технологія ж зготування салатів і супів співпадає з приготуванням страв із кропиви і яглиці.
Треба ж однак попередити: збір кульбаби в межах міста і поблизу проїжджих доріг неприпустимий, оскільки рослина накопичує значну кількість шкідливих речовин із викидів двигунів автотранспорту.
Хімічний склад кульбаби дуже багатий. Окрім вітамінів, у ній багато органічних кислот, сапонінів, білкових та гірких речовин. Вона містить спирт, аспарагін, холін, смолисті речовини, залізо, кальцій, фосфор. За вмістом останнього кульбаба переважає всі листяні овочі.
Страви з неї корисні при хронічних холецеститах, гепатохолециститах, гастритах. Вони збуджують апетит, поліпшують діяльність шлунка й кишечника, підвищують секрецію травних залоз. Кульбаба сприяє профілактиці атеросклерозу.
У книзі славетного вірменського лікаря XV ст. Амір-довлата Амасіаці «Ненужное для неучей» (видана у 1990) про кульбабу лікарську знаходимо (с. 456): «Має відкриваючі властивості. її листя видаляють ластовиння з обличчя. Молочний сік видаляє більмо на оці, а також усуває сверблячку. Допомагає при водянці. Відкриває закугюрення печінки і селезінки. Допомагає при тій пухлині, що буває в печінці. Корисна при отруєнні. А якщо зробити припарку, то допоможе при укусі скорпіона. Якщо ж у суміші з содою змастити шкіру при лишаї, то теж допоможе. Доза на прийом— 1 мхтал (4,414 г.). Але вона шкідлива для нирок. її шкідливу дію усуває оцто-мед. А замінником її є ревінь у її ж дозі».
Запаси кульбаби в природі практично невичерпні; залишається лише користування нею із знанням справи.