Любка дволиста (любка двулистная)
Ця рослина з глибокої давнини використовується народами Сходу. В Ірані і Туреччині звичайним було пити вранці з медом виготовлений із бульб любки дволистої слизуватий напій, який поновлював сили.
В далекому минулому перські війська при далеких переходах запасалися ними на випадок нестачі їжі. Це ж свого часу робили і татарські кіннотники.
За літературними даними, для харчування дорослої людини при відсутності інших продуктів достатньо спожити на добу 40 г сухих бульб любки, подрібнених у порошок і приготовлених у вигляді суспензії на воді чи молоці.
Любка дволиста — багаторічна рослина з родини орхідних, заввишки 30—60 см, з кущистим стеблом. Листки прикореневі, еліптичні. Квітки пахучі, білуваті, губа квітки жовтувато-зелена.
Цвіте в червні. Росте в лісах, на узліссях, у вогких місцях. Зустрічається у різних куточках України (Карпати, Полісся, Розточчя-Опілля, рідше у горах Криму). Її дрібні квіти мають приємний аромат, ледь відчутний удень і сильніший уночі. Ця властивість рослини виробилась у процесі еволюції для приваблення нічних комах-запилювачів.
У бульбах любки, порівняно невеликих за розміром, нагромаджуються слиз (до 50 %), крохмаль (до 30 %), декстрин (до 10 %)> деякі тонізуючі речовини.
Народна медицина рекомендує бульби любки виснаженим хворим при шлунково-кишкових захворюваннях, кашлі, хвороба зубів, а листя як зовнішнє при наривах.
За науковими спостереженнями, бульби доцільно використовувати як обволікаючий засіб при отруєнні (при цьому уповільнюється всмоктування токсичних сполук).
Культивується легко. Любку висаджують у пухкий грунт, багатий на перегній, у затінку кущів. Вона непогано розростається і щоліта радує нас ніжними квітками і тонким духмяним запахом.