Меліса лікарська (мелисса лекарственная)
Melissa officinalis L.
У сивій давнині мелісу культивували римляни, греки, араби. Дещо пізніше почали її вирощувати в Італії, Англії, інших європейських країнах та СПІА. Росте в Криму, у Закавказзі та Середній Азії. Вирощують по всій Україні в основному на городах, у парках, ботанічних садах, на дослідних станціях і пасіках, зрідка трапляється у здичавілому виді.
Це — багаторічна трав'яниста рослина 50—125 см заввишки з родини губоцвітих [Lamiaceae (Labiatae)]. При розтиранні пахне лимоном. Стебло прямостояче, чотиригранне, гіллясте. Вся рослина м'яковолосиста. Листки серцевидно-яйцеподібні, зморщені, великозубчасті, черешкові. Квітки блідо-рожеві або білі, в пазушних пучках. Цвіте у липні—серпні.
У листі меліси виявлено цитраль, гераніол, цитронелаль, ліналоол, мірцен, гіркі, дубильні речовини, вітамін С та інші сполуки. Використовується як засіб, що збуджує апетит і поліпшує травлення, як вітрогінне, проти блювоти у вагітних. Зовнішньо — проти ревматизму.
У народній медицині, крім того, застосовують як заспокійливий, протисудорожний, серцевий і болезаспокійливий засіб. Чай із свіжих листків — як потогінний, поліпшуючий обмін речовин і освіжаючий напій.
Меліса — чудовий медонос. До того ж вона приваблює бджіл і заспокоює їх. Рослина використовується також у консервній, харчовій та парфумерній промисловості, лікеро-горілчаному виробництві.
Непогано росте на дещо підвищених ділянках, достатньо освітлених і захищених від північних вітрів. Добре культивується на глибоких, пухких, багатих на перегній грунтах. Не росте кислих важких глинистих відмінах.
Розмножується насінням і вегетативно (поділом кущів, відсадками і живцями). У зораний на глибину 27—30 см грунт гасіння висівають з розрахунку 100 г/100 м ; глибина його загорання — 1—2 см. Коли на сходах утвориться 2—3 пари листків, досіви проріджують. Відстань між рослинами повинна становити ЗО см при ширині міжрядь 60 см.
Меліса добре розмножується також поділом на частини дво- чи трирічних кущів та відсадками стебел. Останній спосіб особливо зручний на плантаціях першого року, де звичайно буває багато стебел, що стеляться. Проте пересаджувати рекомендується якомога рідше, щоб рослини до кінця літа добре вкорінилися і не вимерзли взимку. Хороші результати дає й розмноження молодими живцями.
Догляд за посівами полягає в розпушенні міжрядь та видаленні бур'янів. Протягом вегетаційного періоду слід вносити органічні і мінеральні (фосфорні й калійні) добрива. При хорошому догляді плантацію використовують 5—6 років.
Зелену масу скошують у фазі цвітіння рослини двічі за літо: перший раз — у червні—липні, вдруге — у серпні—вересні. Стебла зрізують на висоті 10 см від поверхні землі. Одержану масу сушать до повітряно сухого стану у затінку, на горищах, у добре провітрюваних приміщеннях.