Подорожник великий (подорожник большой)
Plant ago major L
Лікувальні властивості цієї рослини добре знали лікарі Стародавньої Греції і Риму, а в середні віки — персидські та арабські медики. Цінувалася вона і в Київській Русі.
До XIV ст. подорожник був поширений лише в Східній півкулі. За часів великих подорожей, коли мореплавці шукали нових земель, його випадково завезли в Америку , де швидко поширився, і індійці почали називати рослину "слідами білої людини".
Подорожник великий — багаторічна трав'яниста рослина з родини подорожникових (Pianiaginaceae). Листки широкояйцеподібні, цілокраї, довгочерешкові, з 3—9 дугоподібними поздовжніми жилками, зібрані в прикореневу розетку. Квітки дрібні? плівчасті, непоказні, блакитнуваті, зібрані в густе, довге циліндричне суцвіття — простий колос. Квіткових стрілок — по
1—3 на рослині, іноді більше. Цвіте з травня до жовтня. Трапляється повсюдно.
Листки містять індикановий глікозид аукубін, гіркі й дубильні речовини, каротин» вітамін С (20,7—42,2 мг%), незначну кількість невивчених алкалоїдів і вітаміну Ку флавоноїди (0,01—0,02 %), маніт, сорбіт (1,5 %), лимонну та олеанолеву кислоти. В насінні є слиз (до 44 %), жирна олія (близько 20 %) і вуглевод шіантеоза (0Д6—ОД 7 %).
Здавна подорожник високо шанується народною медициною багатьох народів світу і широко використовується як лікувальний засіб при зовнішніх ранах, ударах, наривах, гнійних ранах, виразках на шкірі, опіках та на мозолі.
Сучасна медицина використовує препарати з листків (плантамацид у гранулах і консервований сік) при виразках шлунка і дванадцятипалої кишки, анацидних (із зниженою кислотністю) гастритах, гострих шлунково-кишкових захворюваннях (гастритах, ентеритах й ентероколітах), гострих та хронічних колітах. Крім того, подорожник діє як тонізуючий засіб, поліпшує апетит, збільшує вміст гемоглобіну в крові, сприяє підвищенню маси тіла. Ефективні препарати з нього при сечонетриманні та хворобах дихальних шляхів. Насіння подорожника проти дизентерії застосовували ще стародавні римські і грецькі медики.
У ветеринарній практиці препарати з листків подорожника використовують для лікування відкритих гнійних ран та підвищення зсідання крові у тварин.
Розмножується безпосереднім висівом насіння. Погано росте на важких запливаючих грунтах. Під зиму грунт перекопують на глибину 25—27 см. Насіння висівають на глибину 5 см. При весняній сівбі його стратифікують, а при літній і пізньоосінній висівають сухе насіння.
Листя збирають двічі за літо: перший раз — на початку цвітіння, другий — за 1,5—2 міс до осені (червень — середина липня).