Полин гіркий (полынь горькая)
Artemisia absinthium L.
Про полин як лікарську рослину згадують античні автори, які приписували їй велику цілющу силу. В середні віки вважали, що полин поліпшує травлення, зігріває тіло і виганяє отруту й жовч. У Росії в XVII ст. його використовували як засіб, що лікує гнійні рани та пухлини.
Про полин створено багато легенд. В одній з них розповідається, що половецькі орди, на чолі яких було два брати — хани Отрок і Сирчан, потерпіли поразку від Володимира Мономаха, після чого один з них пішов у глиб степів, а другий почав правити на Кавказі. Після смерті Володимира Сирчан запропонував Отроку повернутися в рідні краї. Але ображений хан не піддавався ніяким умовлянням. Тоді Сирчан послав до нього гінця з пучком сухого полину. Сталося чудо: вдихнувши аромат рідних степів, Отрок не міг устояти перед могутнім покликом батьківщини і повернувся.
Полин гіркий — багаторічна рослина (50—120 см заввишки) з міцним стрижневим коренем і коротким кореневищем з Полин гіркий родини складноцвітих Asteraceae
. Стебло пряме, гіллясте, як і вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. Прикореневі листки довгочерешкові, трикутно-округлі, тричіперистороздільні, окремі частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі, чергові, перистороздільні, з лінійнодовгастими тупими сегментами. Суцвіття — верхівкова волоть з дрібними (2,5—3,5 мм у діаметрі), майже кулястими пониклими кошиками. Всі квітки в кошику трубчасті, двостатеві, з жовтою оцвітиною. Плід — довгастооберненояйцеподібна сім'янка, без чубка.
Росте в змішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубах, уздовж доріг та просік, на городах й в забур'янених місцях.
Містить глікозиди абсинтин й анабсинтин, які надають траві дуже гіркого смаку, ефірну олію, азулен, смолисті та білкові речовини, солі яблучної й янтарної кислот, вітамін С, каротин.
Застосовують як засіб, що стимулює діяльність травних органів і підвищує апетит; має антианемічні властивості. В гомеопатії вживають при пониженій кислотності, захворюваннях печінки і жовчного міхура та як засіб від нежиті. Трава широко використовується в лікеро-горілчаному виробництві.
Полин можна культивувати на ділянці, яка не придатна для вирощування інших, більш вимогливих рослин. Його розмножують вегетативно поділом куща і насінням. Незібрана трава полину плодоносить, утворює мікрозарості, які можна використовувати при заготівлі лікарської сировини.
Одна рослина утворює понад 100 тис. сім'янок, які добре проростають з поверхні грунту або з незначної глибини.
Заготовляють траву у фазі цвітіння (липень—серпень). В верхівку зрізують ножами або серпами. Сушать на горищах ПІД
залізним дахом або під навісами з доброю вентиляцією, розкладаючи тонким шаром на мішковині чи папері.