Лікарські рослини — одне з основних джерел одержання лікувальних і профілактичних засобів сучасної медицини. Зокрема, при лікуванні захворювань серцево-судинної системи, печінки, шлунково-кишкового тракту і системи кровообігу вони займають домінуючу позицію.
Початок застосування лікарських рослин в Україні сягає сивої давнини. Одухотворяючи багато явищ природи, тварин і рослини, стародавня людина вірила, що її можуть вилікувати молитви та жертвоприношення. Поряд з цим вона вживала деякі трави, властивості яких були добре відомі віщунам і волхвам. Про роль останніх як народних лікарів свідчать літописи, в яких волхви згадуються як "зелейники" (наприклад, у "Синодальному списку" Володимира Святославовича). Звичними ліками в ті часи були полин, кропива, хрін, яловець, подорожник, береза, чемериця, м'ята та ін.
З введенням християнства на Русі основними поширювачами медичних знань стали монахи. Вони спочатку вели заготівлю лікарських трав, а згодом почали вирощувати їх на монастирських городах.
Про цілющі властивості рослин згадується в одній з перших пам'яток давньоруської писемності — "Ізборнику" Святослава. Перу онуки Володимира Мономаха Євпраксії, яка збирала різні трави і коріння, вивчала їхні властивості, приписують трактат "Алимма" ("Мазі").
Видатні вчені — Г. Котормак з Дрогобича та Г. Скорина з Полоцька — у своїй практиці також використовували лікарські трави. Про них згадується в багатьох рукописних і друкованих виданнях, зокрема в лікарському пораднику, випущеному в Кракові у 1534 р.
У Стародавній Русі і пізніше в Україні та Росії лікування травами було досить поширене. Населення використовувало як місцеві дикорослі рослини, так і ті, що завозились з інших країн.
Велику роль у скороченні імпорту лікарських рослин відіграли городи, засновані у 1714 р. в Санкт-Петербурзі і в 1730 р. при першій постійній аптеці в Лубнах. Починаючи із середини XVIII ст. Україна стає одним з основних районів культивування лікарських рослин.
У кінці XVIII — на початку XIX ст. зріс інтерес до вітчизняних лікарських рослин. Н. М. Амбодик-Максимович опублікував свою
з
багатотомну працю "Врачебное веществославие", в якій описано і замальовано в кольорі багато лікарських рослин. Збільшилися й заготівлі дикорослої сировини.
Однак економічна відсталість Росії призвела до однобічного розвитку промислу лікарських рослин. У зв'язку з відсутністю власної переробної промисловості вона змушена була виконувати роль постачальника дешевої, в основному дикорослої сировини економічно розвинутим державам, тимчасом як культура багатьох рослин могла бути успішно освоєна (наприклад, наперстянки, шавлії, валеріани).
Перша світова війна показала повну неспроможність експорту- імпорту медикаментів і лікарської сировини, що склалися в Росії. До того ж потреби в медикаментах у зв'язку з воєнними діями різко зросли.
Ще у 1921 р. Рада Народних Комісарів прийняла декрет "Про збирання і культуру лікарських рослин", який став початком великої роботи по концентрації заготівель лікарської сировини в руках держави. Керівництво збиранням, культивуванням і експортом лікарських рослин було покладено на міжвідомче бюро при ВРЇЇК.
Надалі організаційні форми заготівель дикорослої сировини вдосконалювались. У 1930 р. при Наркоматі зовнішньої торгівлі утворили Всесоюзне об'єднання "Ліктехсировина", на яке було покладено планування номенклатури і обсягу заготівель лікарської сировини та організацію самих заготівель і експорту. До вирощування цілющих рослин залучили колгоспи і радгоспи, внаслідок чого було створено промислову сировинну базу для бурхливо зростаючої хіміко-фармацевтичної промисловості.
З метою розробки наукових основ культивування лікарських рослин, заготівлі і переробки рослинної сировини в 1931 р. було організовано спеціалізований Всесоюзний науково-дослідний інститут лікарських рослин із зональною дослідною мережею. У 1935 р. Народному Комісаріату охорони здоров'я доручили керувати культивуванням і заготівлями лікарських рослин у країні, і в 1941 р. площі посівів лікарських культур становили вже 41,6 тис.га..
Незважаючи на те, що заготівлі цілющої рослинної сировини в Україні зростають, потреби медичної, харчової та деяких інших галузей промисловості не задовольняються. Тому вирощування лікарських рослин на присадибних ділянках, у колективних садах допоможе внести певний вклад у цю державної ваги справу.
Слід підкреслити, що матеріали по вирощуванню лікарських рослин особливо потрібні в наш час, оскільки питання про бережливе ставлення до природи є предметом урядових постанов і широких міжнародних угод.
Пропонована читачам книга призначена для всіх, хто бажає зайнятися вирощуванням і заготівлею лікарської сировини. Автори сподіваються, що вона не тільки надасть практичну допомогу працівникам заготівельних організацій, аптек, лісництв, а й буде цікавою для вчителів, студентів, школярів та інших читачів.