Солодка гола (солодка голая)
Glycyrrhiza glabra L.
Хунчир, або гань-цао, — "солодка трава" — цінилася китайськими лікарями майже так само, як і легендарний корінь життя — женьшень. Корені солодки часто згадуються в стародавній медичній енциклопедії — папірусі Еберса. їх використовували шумери та народи, які у сиву давнину населяли територію Індії і Тібету. У VI ст. до н. е. на північному узбережжі Чорного моря грецькі міста-колонії у великій кількості закуповували у скіфів солодкий, так званий скіфський, корінь. Такі стародавні авторитети медицини, як Гіппократ і Гален,широко використовували її в своїй практиці.
За даними посібника тібетської медицини "Жуд—ші", препарати солодки "надають квітучий вигляд", "сприяють довголіттю, діючи позитивно на шість почуттів людини".
Це — багаторічна трав'яниста рослина з родини бобових (Fahaceae). Її могутня коренева система залягає глибоко в грунті, завдяки чому солодка добре переносить посуху. Кореневище багатоголове, вертикальне. Від нього на деякій глибині в усі боки відходять горизонтальні пагони, які закінчуються бруньками, а вертикально вниз іде корінь. Він простий або малогалузистий, завдовжки до 1,5 м і більше, завтовшки до 3,5 см. Горизонтальні пагони місцями укорінюються, даючи початок новим рослинам. Стебел кілька, заввишки до 2 м. Листки чергові, непарноперисті,
яйцеподібні, з нижнього боку золотисто-волосисті, липкі. Квітки метеликові, з білувато—фіолетовим віночком, розміщені густими, майже колосовидними китицями на довгих пазушних квітконіжках.
Плід — біб бурого кольору. Росте по берегах степових річок, у солонцюватих степах. Зустрічається на південному сході Європи.
В коренях і кореневищі міститься 20— 23 % гліциризину (речовина, яка в 40 разів солодша за цукор), гліциризинова кислота, калієва і кальцієва солі гліциризинової кислоти, флавоноїди, глюкоза, ефірна олія, жовтий пігмент, вітамін С та аспарагін.
Солодка з давніх-давен входила до складу багатьох лікувальних засобів, які використовували для лікування грудних хвороб, астми, кашлю і т. п. Порошок з неї відомий як основа при виготовленні пілюль і як засіб, що поліпшує запах та смак ліків.

Нові експериментальні дослідження показали, що сума флавоноїдів солодки діє протизапально і сприяє загоюванню виразки шлунка. А препарати солодки і чиста гліциризинова кислота регулюють водно-сольовий обмін й діють подібно до оксикортикостеронус.
Рослину використовують також у пивоварінні, в кондитерській промисловості, для підгодівлі бджіл у безвзяткові періоди навесні.
Розмножують поділом кореневої системи. Корені висаджують рядками на відстані 40 см один від одного. За сприятливих умов сировину (корені з кореневищами) заготовляють через 3—4 роки.
Можна розмножувати і насінням, яке висівають восени на глибину 1—2 см; ширина міжрядь — 35—40 см. У перший рік рослина утворює пагони заввишки 20 см, на другий — 100, на третій і наступні роки генеративні пагони досягають 130 см. Цвіте в червні, масове достигання плодів спостерігається у вересні»
Заготовляють підземні органи восени (вересень—жовтень) або рано навесні, на початку відростання (квітень). їх викопують лопатами, обтрушують землю і обрізують ножами надземну частину. Для прискорення сушіння з коренів після пров'ялювання гострими ножами знімають кору і складають у невеликі купки на сонці для досушування.
Цю рослину ще звуть солодець, солодкий корінь, вербець, локриця. Про неї слід сказати особливо. Ця багаторічна бобова зілляста рослина ще 100 років тому була широко розповсюджена на півдні України — у Дикому Полі в Причорномор'ї, нині Херсонщині, а також у Приазов'ї та північному Криму.
Про цінність цієї рослини можна судити з такого факту. Коли сибірські учені проаналізували на ЕОМ кільканадцять тисяч рецептів тібетської медицини, то з'ясувалось, .що першість серед безлічі лікарських рослин (нагадую: понад 20 тисяч видів!), згадуваних у прописах, належить саме солодці голій. Славетний женьшень при цьому залишився «посоромлений»: він посів лише 15-е місце.
Належно оцінили солодку голу хіба що пентагонівці: вони і в колишньому Союзі закуповують її, аби захистити від опромінення своїх солдатів, які обслуговують ядерні боєголовки. А у нас же, в «чорнобильську еру», коли знадобилась би солодка гола хоч би дітям із тої злощасної зони, у аптеках навіть «привілейованих», її у день із свічкою не знайдеш.
Цінність рослини — її кореневище, нудотно-солодке на смак. Солодкості йому надає не цукор, а глікоалкалоїд гліциризин — речовина, що у 150 разів солодша від цукру. Саме гліциризином і зумовлені цілющі властивості солодки голої. Насамперед кореневище солодки надто ефективне при кашлі, викликаному різними запальними процесами у дихальних шляхах і легенях. Окрім того, це добрий сечогінний засіб. Лікувальну дію кореневище солодки виявляє й при виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки, при каменях у , нирках і сечовому міхурі та аддісоновій хворобі. Безсумнівно, що солодка гола корисна й при діабеті.
У повсякденні солодку корисно вживати в чаях, компотах, киселях та інших напоях. Дітям же подобається жувати шматочки кореня замість цукерок, у чому автор мав змогу пересвідчитися.
Мало відомо те, що солодка гола сприяє похуданню. Споживання її зменшує потребу в їжі й питві. Енергетичну потребу організм при цьому поповнює за рахунок власних накопичених жирів, звільнюючи з них воду.
Але на сьогодні найцінніша солодка тим, що здатна вона допомогти нам хоч трохи захиститися від навислої на віки над нами зловісної радіації.
Для власних потреб солодку голу можна зростити на городі. Розмножують її насінням, висіваючи його весною, і вегетативно — частинами кореневища із сплячими бруньками ( завдовжки 15—20 см). Кореневище солодке
розвивається в бік на 10—15 м. Його викопують восени чи напровесні.
І доводиться дивуватися невігластву населення Херсонщини, яке викорчовує цю диво-рослину з садиб як непотріб (німці-колоністи раніше там жили й розводили солодку, бо тямили, чого вона варта). Про ці факти з болем повідомив авторові аматор лікарських рослин з того краю.
Так само цінна й солодка, шорстка (Glycyrrhisa hirsuta Pall.), що ще подивується зрідка на півдні Степу та в Криму.